КАК ЖИТЬ БЕЗ ТЕБЯ, СЫНОЧКУ… Плачут в храмах ик0ны горькими слезами…

ЯК ЖИТИ БЕЗ ТЕБЕ, СИНОЧКУ…

Плачуть в храмах ікони гіркими сльозами.
І голосять скрізь дзвони щодня за синами.
Вже не будуть весною
в полі квіти цвісти.

Там розстріляні долі, там могили й хрести…
Хто ти тепер, скажи, синочку мій?
Чи Ангел Божий, чи мала пташина?
Так хочу я почути голос твій і хоч у сні, дивитись в очі сина.

Де ти тепер, скажи,
моє дитя?!
В Небеснім війську захищаєш Україну?!
Тебе я народила для життя, клята війна
собі забрала сина…

Чому у цьому світі править зло?!
Щодня за тебе Господа молила. Сину лише 21 було. Лишились сльози,
пам’ять і могила…

Щодня я набираю номер твій. Здалося, ніби я тебе почула.

Ти був маленький, добрий і смішний, пам’ять мене в минуле повернула.
Ти був, неначе, сонечко, для всіх. Веселий і хотів багато знати. Я досі чую твій веселий сміх.
Ти мамі так любив допомагати.

Підріс, і дуже смачне готував. Знав торт спекти і борщ умів зварити. Ти руки золоті, від Бога мав. Тільки судилось тобі мало жити.
Своїх сестричок менших доглядав.
І кухарем в житті ти мріяв стати. Раділа я,
що син дорослим став
любив мені він квіти дарувати.

Він за собою завжди слідкував. Такий стрункий, охайний
і вродливий. Хотіла,
щоб він добру долю мав. Був не багатим,
а лише щасливим.

Вже мова про сім’ю йшла, власний дім.
Все заробити сам хотів й здобути. Пишалася синочком я своїм.
Зразковим сім’янином міг він бути…

Прийшла війна із гуркотом гармат.
Ішли на Схід колонами солдати. Віталій з друзями пішли у військомат, просились Україну захищати.
Дзвонив додому:
– Мамо, я живий!
А вчора, серед битви, повірив в силу Господа син твій, відчув, що вберегли твої молитви!
Щодня молилися “Спаси і Сохрани’.
І до ікони руки я складала. Щоб син живим вернувся із війни й ворожа куля
у бою минала…

На полі бою ранений упав. Друг біг до нього, думав врятувати.
Не вижив син мій і Ангелом став.
У домовині повернувсь
до хати…

Всі на коліна стали, як везли. Під прапором, в квітках вся домовина
і побратими на руках
онука, брата, товариша й сина. Не пам’ятаєм, як пережили. Яка ж то біль, нестерпна мука
й втрата. Раніш себе, молодих синів,
у інший світ, до Бога проводжати.
Час зупинився. І став світ чужий. Я так просила. Плакала. Кричала. Душу свою,
у домовині тій, разом із своїм сином поховала.Ти пташкою додому прилетів. Шпаком постукав, у вікно, до хати. Ніби сказати нам усім хотів, щоб перестали плакати й чекати.
У сни приходиш.
Кажеш, що не спиш.

А там щодня, де твої побратими.
До них із неба Ангелом летиш,
щоб захистити всіх крильми своїми.
Ти в пам’яті моїй завжди живий.
І вулицю твоїм ім’ям назвали. Зроблю я все,
що можу, сину мій, аби тій подвиг люди пам’ятали…

Стежина на цвинтар.
Йду щодня сумна.
Не знаю, де беруться жити сили?!
Хай буде проклята, на віки та війна.
І ті кати, що сина мого вbили.

Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

КАК ЖИТЬ БЕЗ ТЕБЯ, СЫНОЧКУ… Плачут в храмах ик0ны горькими слезами…
Красивая идея из пятилитровой бутылки. Практичная переделка, которая украсит любой интерьер