Мені вже 74 роки. Звичайно, не молода, але й не надто стара. Старша донечка живе у Німеччині, приїжджає рідко. Син у місті. Нещодавно він вдруге одружився. Покинув першу дружину з дітьми заради молодої коханки.
Я ж раніше мала будинок в селі, яке зараз вже передмістям вважається. Земля в нас дорога. Чимало багатіїв придбали ділянки та збудували великі палаци. Старожилів зовсім мало залишилось.
Кілька років тому я почала хворіти. Проблеми з судинами. Зробили операцію й сказали, що вже мені не варто важко працювати. Тоді й приїхав син і запропонував:
– Продамо твій будинок, він тут досить дорогий, і купимо велику квартиру в місті. Жити будемо усі разом, я тебе доглядатиму.
Я тоді не зрозуміла, що це просто його нова дружина хотіла мати гарну квартиру. Тож погодилась. Син вигідно продав будинок. Ще й свою однокімнатну квартиру і придбав велике житло в новобудові. Мені виділили окрему кімнату.
Утім новій невістці таке сусідство не сподобалось. Вона відразу заявила, що мене не годуватиме й не прибиратиме за мною А одного разу просто під час вечері зчинила скандал.
– Не хочу я з нею більше їсти! Твоя мама чавкає на всю хату! Мені гидко.
Вона не соромилась казати це просто в моїй присутності. А я не могла не чавкати, бо ж маю вставні зуби. Я взяла бутерброд і пішла до своєї кімнати. А невістка далі кричала синові:
– От зараз крихти будуть по всій хаті. А я маю прибирати потім? Я на це не підписувалась!
– Потерпи ще трохи. Я вже знайшов будинок для літніх. Скоро її відвезу.
Син казав це пошепки. Та я хоча й стара, але чую добре. Сльози на очі наверталися. Кинула просто в пакет кілька своїх речей і пішла з хати. Прямувала на автостанцію. Вирішила поїхати до рідного села, може хтось зі старих друзів дозволить пожити трохи в літній кухні.
Та раптом почула знайомий голос:
– Доброго дня! А ви куди це їдете?
Я озирнулась і побачила колишню невістку Лілю. Вона погано розійшлась з моїм сином, він їй нічого не залишив. На дітей грошей не давав. Того ні з ким вона не хотіла спілкуватися. Навіть улюблених онуків я вже рік не бачила.
– Я в село їду.
– Але ж я чула, що ви продали будинок. Що ви там робити будете?
– Продала.
Я не стрималась і заплакала. Все розповіла Лілі. Вона обійняла мене і сказала:
– Пішли. На вулиці бабуся моїх дітей не житиме!
– А як же так? В мене ж нічого нема. Нащо я тобі?
– Допоможете дітей виховувати, бо батька в них нема.
Відтоді я живу з Лілею та онуками. Намагаюся їй в усьому допомагати. Вона дуже добра до мене. Каже, що завжди любила мене, бо ж сама без матері зростала, шукала жіночої любові. Син, коли дізнався про це, оскаженів. та я не знаю, як налагодити з ним стосунки. І взагалі, чи варто? Як думаєте?
