Втрачати найріднішу людину – невимовний біль та сильне випробування. Ірина поділилася своєю історією, що доводить до сліз. Ми живемо у такі болючі часи…
Подаємо мовою оригіналу.
Я зараз напишу найстрашніші слова у своєму житті. Напишу російською, востаннє, бо нею я говорила тільки з тобою. Не писати не можу, я хочу, щоб весь світ кричав, яким ти був. І без тебе я вмію тільки одне – писати.
Я сиджу поруч із мертвим чоловіком. Моє життя лежить поруч зі мною в закритій труні. Моє життя, яке витирало мені сльози і говорило, що ніколи не залишить.
Яке всю ніч гладило мене, коли було погано. Яке хвалилося мною на кожному кроці. А я хвалилася тобою. І дякувала Богові, що ти такий є. Мене ніби більше не існує.
Я не знаю чистішої, добрішої й гіднішої Людини. Ти був найкращим у всьому. Не тому, що мій. Так і було, у тебе все виходило. Тебе скрізь цінували. Мені дзвоном у вухах стоять усі твої слова. Тільки ласкаві, інших ти не говорив жодного разу.
Якщо в нас удома з’являлося щось класне, ти тієї самої миті говорив, із ким ми поділимося. Якщо щось траплялося, я трималася тільки через тебе. Одного “зззая!” вистачало, щоб стояла по струночці струнко смирно.
Ти летів зі служби додому з повними кишенями шоколадок, щоб я не сумувала. А все, що брав із собою, вічно роздавав похвалитися, як я готую.
Ти ніколи нічого не боявся, жодного разу. Ти сяяв посмішкою щодня, навіть якщо все було погано. “Я тепло одягнений і добре їм”, – на всі випадки життя…
Ти будував плани на рік вперед, коли ми поїдемо до батьків. “Я тобі хоч раз у чомусь відмовляв?” – відповідав ти на всі мої найдурніші дурниці. “Ось я тебе підлікую і все точно буде добре, нам ще дітей народжувати”, “Яка робота, головне, щоб ти була здорова і щаслива”, “Хочу собі таку маленьку дівчинку”, – говорив ти кожен божий день.
І завжди допомагав, я могла просити, що завгодно. “Ти що командирша?” – жартував ти з хитрою посмішкою. “Гірше, – казала я, – я дружина командира” і цілувала в ніс.
Я могла тобі розповісти те, що не кажуть нікому і ніколи, а ти завжди розумів.Після весілля до сердечка біля мого контакту ти додав будиночок і сказав: “Тепер ти – назавжди мій дім”.
Я знала, якими ми нестерпними будемо в старості (“ззззая, знову сковорідка не на своєму місці”, “ззззая, зззая, хто каву пив і капсулу не дістав”), я знала, які очі будуть у наших дітей.
Я давно придумала, що дарувати тобі на першу річницю весілля. А вибирати довелося вінок на могилу. В останній розмові ти сказав, що охороняєш мій сон. Тепер я охороняю твій до кінця свого життя.
Ти офіцер із таким внутрішнім кодексом честі, що цим сукам і не снилося. Ти – моє серце! Ти – моя душа! Був і будеш. Я безмірно тебе люблю і пишаюся.
Я проклинаю цих фашистів за тебе, рідний, за наших із тобою ненароджених дітей, за вкрадене життя, твоє і моє.
Я сиджу поруч із мертвим чоловіком. Я вдова у 25. Моє життя вкрали нелюди. Моє життя вкрала до***на рос1я.
